Чи справді зелена енергетика — головна проблема української енергосистеми?

АЛІНА СВІДЕРСЬКА

управитель з розвитку бізнесу Scatec Solar, член ради Європейсько-українського енергетичного агентства
Українська енергетика переживає не найкращі часи: новий ринок електроенергетики так і не вдалося запустити, вірус наносить удар за ударом, попит на енергоресурси падає, ціни на нафту в мінусі.
Такий мікс факторів спричинив безпрецедентну турбулентність. Але якщо почитати більшість статей на тему, то винуватець єдиний і беззаперечний — зелена енергетика, яка наразі займає лише близько 5% генерації.
Часто звучить теза, що всі проблеми тому, що на ринку ВДЕ переважає ДТЕК. Однак український ринок ВДЕ — це великий пул іноземних інвесторів, більшість з яких запустили свої перші станції в Україні в 2019 році або ще добудовують їх, тому поки маловідомі за межами сектору відновлювальної енергетики.
Розрахунки показують, що частка іноземних інвесторів у встановленій потужності ВДЕ електростанцій влітку 2020 року складе більше 30%. Це майже в два рази перевищить частку ДТЕК. Обсяг відповідних іноземних інвестицій досягне 2,5 млрд євро.
Звинувачувати когось одного набагато легше, ніж вирішувати проблему комплексно — перезапускати ринок електроенергетики, запускати ринок допоміжних послуг, створювати реальну конкуренцію, встановлювати адекватні тарифи.
Чиновники для вирішення проблем з тарифами взяли на озброєння безвідмовний інструмент популістів: "Знизити тарифи на все і негайно".
Але знижувати збираються і так гіперсубсидовані тарифи для населення, які нижчі, ніж у Вірменії чи Молдові.
Для вирішення кризи в енергетиці треба копати набагато глибше, приймати свідомі рішення та брати відповідальність за їх наслідки.
Однак твердження про "жадібних інвесторів", які прийшли на "найвищий в Європі зелений тариф", "зайшло" енергетичній спільноті настільки добре, що під його прикриттям головні проблеми можуть так і залишитися без вирішення.
Конфлікт поколінь
Серед основних причин агресії до зеленої енергетики — опір старої генерації, яка не хоче примиритися з переходом до нових чистих конкурентних технологій.
Хоча зелена енергетика вже має сенс не тільки через екологію, а й через економічні перспективи.
Собівартість нових проектів відновлюваної енергетики вже нижча, ніж нових вугільних чи атомних проектів.
Д ля наочності можна погратись в цьому олайн калькуляторі собівартості енергетичних проектів https://cel.com.ua/tools/lcoecalculator/, який враховує вартість капіталу, податок на викиди СО2, капітальні та операційні витрати, тривалість проекту тощо.
Зауважу, що собівартість (LCOE) — це поняття динамічне, воно змінюється кожного року, оскільки змінюються і технології.
Особливо динамічно це відбувається у сфері відновлюваної енергетики, де технології кожного року дешевшають.
"Зелена" генерація: рецепти одужання енергосистеми
Так, зараз в Україні атомна генерація дійсно найдешевша (якщо не брати до уваги вартість утилізації атомних відходів та процес виведення з експлуатації).
Проте, більшість блоків нашої атомки вже пережили свої життєві цикли, і деяким залишилось ще 5-10 років. І що далі?
Будувати нову атомну генерацію дорожче, ніж нову зелену. Не кажучи про те, що виведення атомки з експлуатації — займає десятки років та мільярди доларів.
Свіжий приклад зі Швейцарії, яка наприкінці 2019 року почала виведення з експлуатації Мюлеберської станції — цей процес триватиме 15 років, коштуватиме 3 мільярди доларів та згенерує близько 200 тисяч тонн радіоактивних відходів.
Про діючу атомну генерацію варто піклуватись, це питання енергетичної безпеки. На нашому Енергоатомі вже дуже багато боргів, і він обмежений у нормальній роботі на ринку.
Але шляхи вирішення проблеми — не у запереченні необхідності зеленої генерації, а у конструктивній співпраці — плануванні подальшої роботи атомки з урахуванням збільшення частки зеленої генерації.
Більшість європейських країн вже пережила так звані "перехідні енергетичні етапи", коли змінювався генеруючий баланс системи.
Наприклад, у Німеччині та Данії збільшення частки зеленої енергетики привело до того, що атомна та вугільна генерація були посунуті з ринку, а ціни на електроенергію впали.
Чому? По-перше, нова зелена енергетика дешевше нової більш дорогої іншої генерації. По-друге, зелена енергетика чи не єдина, яка може забезпечити конкуренцію на ринку та, відповідно, знизити ціни.
Для порівняння, в Україні є одна атомна компанія (яка керує 4–ма атомними станціями) та близько 600 компаній з "зеленої" енергетики.
Зелений тариф іде у минуле
Якщо ж собівартість проектів з зеленої енергетики така дешева — навіщо нам тоді зелені тарифи? І чому "зеленка" не бере участь у ринку, як всі інші?
Зелені тарифи дійсно необхідні були на старті зеленої енергетики, коли собівартість проектів була високою.
Пропонуючи привабливі тарифи, країнам по всьому світу вдалося запустити "зелену генерацію".
Україна з 2009 року також встановила у себе "зелені" тарифи, на початку вони дійсно було трохи неадекватні, так звані "клюєвські" тарифи, але згодом вони вийшли на адекватне співвідношення із собівартістю самих проектів.
Якщо ж порівнювати наші тарифи з європейськими, то важливо і справедливо робити таке порівняння у прив’язці до фінансових умов будівництва та експлуатації станцій (ставка та строк кредитів, термін дії угод на викуп електроенергії).
В Європі будувати проекти дешевше — відповідно, там і тарифи трохи нижчі. Але система тарифів відживає. Світова тенденція зараз — стрімке зниження собівартості зелених проектів та перехід на конкурентні аукціони. Це ж має відбутися і в Україні вже цього року.
Участь зеленої енергетики в ринку — це питання часу та доступності дешевого капіталу.
По світу вже часто можна спостерігати прямі договори між генерацією та споживачем (corporate PPAs, merchant direct agreements).
Такі договори мають місце у країнах з низькими ставками кредитування, які, по суті, і роблять проекти з зеленої енергетики дешевшими, на додаток до постійного здешевшання технологій.
Світовий досвід демонструє, що зелені технології впевнено рухаються до того, щоб стати лідерами у світовому енергетичному міксі.
У глобальному сенсі — це питання часу, в Україні — часу та свідомого, професійного управління енергетичним сектором.